Рецензiя
Автор Оксана Думанська, письменниця, перекладач, доцент кафедри видавничої справи і редагування Української академії друкарства
Про котів і людей
Якби хто взявся досліджувати образ кота у світовій літературі, то наш Пан Коцький не програв би Коту в Чоботях, але розповіді про них – що не кажіть! – архаїка, бо принци зубожіли, а тваринний світ наших лісів уже не такий бойовитий… Натомість всенародні улюбленці – коти сучасні – влилися в людську спільноту зі своїми проблемами й фобіями. Наприклад, вони неохоче йдуть до школи, як і діти, що вбачають в шкільній дисципліні загрозу своїй свободі. З цього й починається історія Сплета від Роба Скоттона.
Що можна сказати? Автор – геній та й усе. Він не лише лаконічно розповів про свого героя, але й намалював його надзвичайно привабливим своєю … нетутешністю. Діти, як відомо, мають потяг до незвичного: вони радо перекладають в банячок квасолю, забувши про мішок і маленький возик куплених іграшок. Так і в цьому випадку. Намалюйте котика в стилі пізнього радянського реалізму – і він нікого не здивує. А от кіт, схожий на кавалок пухнастої чорної вовни, з тоненькими лапами і близько посадженими очима-гудзичками – то таки всім котам кіт!
Традиція називати маленьких діток лагідно -- котиками й кицями -- своїм корінням сягає тих притрушених порохом літ часів, коли перші приручені коти муркотіли в найпростіших оселях, наганяючи сон на дорослих і зовсім малих. Діти повиростали – повиростали й коти, прибравши на себе людські риси, тому Сплет постає перед нами вередливим кошенятком-дитиною, що завжди шукає причини чогось позбутися. Олюднення Сплета автор передав у простих, як борщ, деталях: спочатку він хоче сховатися, аби не йти до школи, потім нарікає на брак чистих шкарпеток, а ще його не влаштовує настовбурчена шерсть, та й двері не відчиняються, і ворота липкі, і ліхтар заважає… Ну, хіба не так вередують діти, коли не хочуть виконувати накинуті батьками обов’язки?! І хіба мами не тримають в запасі якусь привабливу пропозицію, щоб скасувати нехіть?! У випадку зі Сплетом все вирішив… велосипед!
Ні, переказувати історію Сплета не буду, не сподівайтесь! Читайте її самі своїм дітям і тіштеся! Скажу кілька схвальних слів як активний споживач книжкової продукції. «Видавництво Старого Лева» знову засвідчило свою прихильність до якісної дитячої книги, де в гармонії написане з намальованим. Можливо, українські дизайнери також осміліють і вигадливіше ставитимуться до шрифтів, компонуючи текст у такому мистецькому безладі, що значно привабливіший за рівнесенькі сторіночки скупої верстки. І головне: дітям подобається водити пальчиком від одного малюнка до іншого, а вигуки й звуконаслідувальні слова значно більше промовляють їм за двоскладне поширене речення (вибачайте , вигулькнуло філологічне).
Мені до душі і перекладацька сміливість Катерини Міхаліциної, що не побоялася увести розмовні форми: кіт каже «мам» – не «мамо», тому що його «няв» -- це «мам»; приятель кота Сеймур – миш, адже це він, як і кіт… Та й взагалі, перекладачка добре володіє мовою у всіх її нюансах і виявах, тому Сплет, попри своє походження, набрав української подоби: «Лишенько! Мамцю!» – вигукує подумки…
І головна прикмета історії – тут немає такого немилого дітям повчання, яке перетворює забаву на повинність.
Можливо, дослідники дитячого читання поглянуть на Сплета з іншої дзвіниці, а мені, просто бабусі, приємно таку книгу читати онучці Єві…
